KARIKOM

Тимчасова окупація АР Крим та м. Севастополь

Крим належить до регіонів з найдавнішою історією. Окремі археологічні знахідки вказують на його можливе заселення ще мільйон років тому. Писемні джерела висвітлюють історію півострова за останні три тисячі років.

У степах Криму (як і на більшій частині півдня України) послідовно мешкали кочові народи: кіммерійці (з 9 ст. до н.е.), скіфи (з 7 ст. до н.е., а з 3 ст. до н.е. як осілий народ), сармати (з 1 ст. н.е.) і алани (з 3 ст.), гуни та давні тюрки (з 4 ст.), хозари (з 7 ст.), угорці (9 ст.), печеніги (з 9 ст.), половці (з 11 ст.) монголи (с 13 ст.) та ногайці (з 16 ст.).

У Кримських горах на 8 ст. до н.е. сформувався перший автохтонний народ – таври. У 3 ст. н.е. тут осіли готи (а також частина алан), прийнявши християнство, але зберігши мову.

У 610 р. до н.е. виник Пантікапей – перше еллінське місто (і найдавніше досі існуюче у Східній Європі), сучасна Керч. Упродовж наступного століття такі міста з’явилися по всьому узбережжю півострова. В східному Криму ці міста у 480 р. до н.е. об’єдналися у Боспорське царство. Заснований між 528 р. до н.е. та початком 5 ст. до н.е. Херсонес зберіг республіканський лад.

У 110 – 46 рр. до н.е. Крим опинився у складі держави Мітрідата 6 Євпатора, а потім до 220-х рр. н.е. входив в орбіту впливу Римської імперії. На 534 р. Херсонес, південний берег та частина Керченського півострова увійшла до складу Візантійської імперії, а гото-аланське населення гір («країна Дорі») стало її союзником.

З 11 ст., із опануванням кримських степів половцями, почався процес асиміляції залишків місцевого населення, переважно тюркського, із новими господарями. Окремішності кримських половців сприяла географічна ізоляція півострова від інших великих кочовищ у Придніпров’ї. Монгольське вторгнення принесло спільноті кримських тюрків лише правлячу династію – нащадків Чингізхана (аналогічні процеси відбувалися по всій Євразії, зокрема на Русі). За пів століття іслам став для Кримського улусу Золотої Орди державною релігією, остаточно відділивши його населення від християнських та язичницьких сусідів. Так постало ядро нового етносу, пізніше названого кримськими татарами.

З 1260-х рр. більшу частину південного узбережжя Криму контролювали венеціанці та генуезці.

На рубежі 14 та 15 ст. Орда занепала. У горах кримське греко-гото-аланське населення утворило державу Феодоро. У 1441 р. кримські беї обрали правителем Хаджи Герая – так постав незалежний Кримський ханат. У 1475 р. генуезькі володіння та Феодоро були завойовані Османською імперією, а хан став підданим султана (зберігши суверенну владу всередині своєї держави).

Після цього інші народи півострова частково навернулися на іслам та перейняли від сусідів кримськотатарську мову і звичаї. Так нащадки феодоритів у горах та чимало переселенців з Європи та Кавказу на узбережжі увійшли до складу нового народу. Такий довгий шлях формування кримських татар зумовив виокремлення серед них щонайменше трьох великих субетносів: степових ногаїв, гірських і передгірних татів і південнобережних ялибойлю.

У 1771 р., після десятиліть воєн, Кримський ханат був окупований російською армією, на престол за кілька років зійшов останній хан Шагін Герай. У 1783 р. території ханату були анексовані Російською імперією. З 1802 р. там була утворена Таврійська губернія.

У 1917 р. в Криму паралельно відбувалися процеси демократизації, українізації та відродження кримськотатарської державності. У грудні Перший Курултай задекларував намір утворити Кримську народну республіку і сформував національний уряд. Однак у січні 1918 р. владу на півострові захопили більшовики, розгорнувши червоний терор. Спільними зусиллями українських військ Петра Болбочана, німецької армії та кримськотатарських повстанців у квітні радянський режим було повалено, а 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот підніс українські прапори. До осені тривали перемовини про приєднання Криму до Української Держави. У 1919-1920 рр. півострів став ареною боротьби між Червоною та Білою арміями, з якої комуністи вийшли переможцями.

У 1921 р. в Криму була утворена автономія у складі Росії.

Під час Другої світової війни Крим з 1941 по 1944 р. перебував під німецькою окупацією. Після вигнання нацистів Москва безпідставно звинуватила у колабораціонізмі з гітлерівцями весь кримськотатарський народ, й починаючи з 18 травня 1944 р. депортувала понад 200 тис. осіб, включно із немовлятами, до Центральної Азії та інших внутрішніх території СРСР. Ця депортація обернулася геноцидом, бо протягом кількох перших років заслання загинуло 20-25% кримських татар. Тотального виселення також зазнали німці (1941 р.), італійці (1942 р.), болгари, вірмени і греки та іноземні піддані (1944 р.)

На місце депортованого корінного народу радянська влада почала масово переселяти до Криму лояльне до себе населення, переважно з Росії, що повністю змінило етнічну структуру півострова. Знищувалася й сама пам’ять про колишніх господарів цієї землі: понад 80% автохтонних кримськотатарських географічних назв були замінені на російсько-радянські новотвори.

Знаковим в історії Криму став також 1954 р., коли Москва вирішила передати його Україні, що відповідало здоровому глуздові й реальному станові речей. Росія не могла забезпечити нормального економічного життя на півострові, а практично все постачання здійснювалося з України. Саме цим пояснило своє рішення керівництво СРСР: «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР».

Також слід наголосити, що процес входження Криму до складу України у 1954 р. був оформлений з дотриманням усіх правових вимог. Відповідні рішення послідовно ухвалили уряди та парламенти як СРСР, так і Росії та України, необхідні зміни були внесені і до конституцій республік.

Всупереч твердженням кремлівської  пропаганди, яка намагається нав’язати світовій громадськості фальшивий стереотип про «споконвічно російський» Крим, півострів перебував у складі Росії порівняно недовго. До Російської імперії Крим входив з 1783 р. по 1917 р. В цей же період під владу російських імператорів потрапили ще кілька європейських країн, які нині є повноправними членами ЄС та НАТО. В складі ж власне Росії (у вигляді РРФСР) Крим перебував лише з 1921 р. по 1954 р. (за виключенням періоду німецької окупації 1941-1944 рр.), тобто близько 30 років. Відповідно, міф про споконвічну так звану «російськість» Криму не витримує жодної критики.

Так само до початку 20 ст. етнічну більшість на півострові становили кримські татари. І лише після утисків, переслідувань та депортації корінного народу, росіяни здобули більшість на півострові.

Хоча звинувачення у масовій зраді були зняті з кримських татар ще у 1967 р., їм не дозволили повернутися на батьківщину. Масовим повернення стало можливим лише з 1989 р. Проте головну роль в прийнятті й облаштуванні кримськотатарських репатріантів узяла на себе вже незалежна Україна.

20 лютого 2014 року – дата початку збройної агресії, коли були зафіксовані перші випадки протиправного перетину Збройними Силами РФ державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму, для блокування українських військових частин. Власне ця дата пізніше була зафіксована в українському законодавстві, а також фігурує на відомчій медалі Міноборони Росії «За повернення Криму».

23 лютого 2014 року – найбільший мітинг проросійських сил у Севастополі. З трибуни вперше пролунали заклики не визнавати українську владу, було «обрано» так званого «народного мера» Севастополя – російського бізнесмена Олексія Чалого. Цього ж дня відбувся мітинг у Москві із закликами до поділу України на три частини, направлення російських «добровольців» для проголошення «Малоросії» зі столицею в Харкові. Вранці цього дня в Севастополі, біля будівлі колишньої в'язниці, у якій 23 лютого 1918 року більшовиками було закатовано політичного та державного діяча, одного з організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, Голову Уряду Кримської Народної Республіки Номана Челебіджихана, відбувся траурний мітинг кримських татар на вшанування його пам’яті. На заході разом з кримськотатарськими національними прапорами майоріли державні прапори України. По його завершенню учасники вирушили в місто Сімферополь, де о 13.00 розпочався 15 тисячний мітинг в пам’ять про Н.Челебіджіхана та проти проросійського сепаратизму.

24 лютого 2014 року – кораблі ВМФ РФ, які здійснювали охорону морської акваторії в районі проведення Сочинської олімпіади, прийняли на борт в Новоросійську підрозділи російських військовослужбовців, які були використані для захоплення адміністративних будівель та блокування українських військових частин на території АРК та Севастополя, бойову техніку та взяли курс на Севастополь.

26 лютого 2014 року – мітинги під Верховною Радою Автономної Республіки Крим: один – проросійських організацій з вимогою автономії у складі Росії (близько 2 тисяч учасників), інший – на захист територіальної цілісності України, скликаний за рішенням Меджлісу кримськотатарського народу, у якому прийняли участь близько 12-15 тисяч осіб, переважно кримських татар та етнічних українців. Вдалося запобігти проведенню сесії Верховної Ради АРК, на якій за задумом російської сторони мало бути оголошено про від’єднання від України.

27 лютого 2014 року – російські військові без розпізнавальних знаків захопили будинки Верховної Ради АРК та уряду АРК у Сімферополі.

27 лютого 2014 року – Верховна Рада АРК під дулами автоматів російських військовослужбовців з 31-ї десантно-штурмової бригади ЗС РФ «проголосувала» за проведення так званого «референдуму про статус Криму», призначила представника партії «Русское единство» Сергія Аксьонова головою уряду Криму.

Підрозділи ЗС РФ блокують українські військові частини й об’єкти на півострові. В ніч з 27 на 28 лютого були заблоковані аеропорти Сімферополь і Бельбек, сухопутні в’їзди до Криму з Херсонської області. Цього ж дня відбулася перевірка боєготовності військ Південного військового округу РФ, в якій було задіяно до 150 тисяч особового складу, 90 літаків, 120 вертольотів і 880 танків.

1 березня 2014 року – Президент РФ В.Путін направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ пропозицію про введення в Україну російських військ «для усунення загроз життю громадян Російської Федерації, співвітчизників, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, який дислокується <…> на території України». Рада Федерації одноголосно підтримала пропозицію. Цього ж дня російські ударні підрозділи розгорнулися у Ростовській, Воронезькій, Курській, Білгородській, Брянській областях. На Поліському, Слобожанському, Донецькому та Кримському оперативних напрямах було створено ударне угруповання, яке перебувало в повній бойовій готовності до вторгнення в Україну до кінця травня 2014 року.

Початок березня 2014 року – російські окупаційні підрозділи вимкнули трансляцію українського телебачення.

16 березня 2014 року – відбувся т. зв. референдум про статус Криму, який суперечив Конституції України й основоположним нормам міжнародного права та не був визнаний міжнародною спільнотою. Зрежисований Росією захід на рішення Меджлісу кримськотатарського народу повністю бойкотували кримські татари та проукраїнське населення півострова. 14 березня 2014 року Конституційний Суд України визнав неконституційною постанову Верховної Ради АР Крим, згідно з якою провели «референдум».

18 березня 2014 року – у Москві Президент РФ В.Путін, «голова Ради міністрів Республіки Крим» Сергій Аксьонов, «спікер Верховної Ради Республіки Крим» Володимир Константінов і «Голова Координаційної ради з організації управління по забезпеченню життєдіяльності Севастополя» Олексій Чалий підписали т. зв. «Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії».

21 березня 2014 року – Президент РФ В.Путін підписав указ про ратифікацію цього «договору».

25 березня 2014 року – захоплено останню військову частину, що тримала український прапор в Криму, – тральщик ВМС «Черкаси». Автономна Республіка Крим і Севастополь повністю окуповані ЗС РФ.

24 лютого 2022 року – початок повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України, у тому числі з території тимчасово окупованого Криму.

Порушення прав людини і демократичних свобод

Політичні переслідування

Незважаючи на зусилля української та міжнародної спільноти, ситуація у тимчасово окупованому Росією Криму, зокрема після повномасштабної російської агресії проти України, продовжує погіршуватися за усіма напрямками, особливо в сферах дотримання прав людини та міжнародного гуманітарного права.

В тимчасово окупованому Росією Криму вже стали нормою постійні утиски свободи слова, впровадження кримінальної відповідальності за висловлювання в соціальних мережах, втручання у роботу медіа та правозахисних організацій, цензура, катування та жорстоке поводження, нелюдське ставлення, тяжкі умови утримання у в’язницях та безкарність російських правозахисних органів за усі ці вчинки.

Росія здійснює системні переслідування правозахисників, журналістів та активістів. Серед ув’язнених представники ЗМІ, зокрема журналісти – Владислав Єсипенко та Олексій Бессарабов, а також 11 громадянських журналістів: Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Амет Сулейманов, Асан Ахтемов та Ірина Данилович.

Росія продовжує незаконно утримувати понад 120 громадян України за політичними мотивами в окупованому Криму та на території РФ. Більшість із них – кримські татари. Серед яких, зокрема, Перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, затриманий та згодом заарештований в Криму у вересні 2021 року - невдовзі після його участі 23 серпня 2021 року в установчому Саміті Міжнародної Кримської платформи.

Ще безліч українців позбавлені свободи через підписки про невиїзд, домашній арешт або піддаються адміністративним затриманням.

Російська Федерація активно використовує своє антитерористичне законодавство та військові суди для незаконного засудження громадян України під приводом сфабрикованих обвинувачень в екстремізмі та тероризмі. До незаконно утримуваних громадян України не допускають незалежних адвокатів. Крім того, на адвокатів в Криму також здійснюється адміністративний тиск, накладаються адміністративні штрафи та практикується їх тримання під вартою.

Серед кримських татар політичним переслідуванням піддаються цілі сім’ї. Зокрема  брати Теймур та Узеїр Абдуллаєви (засуджені до 17 та 12 років відповідно); рідні брати Сеітумер та Осман Сейтумерови з їхнім рідним дядьком Рустемом Сейтмеметовим (перебувають під слідством); батько та син Енвер та Різа Омерови (12 січня 2021 року були засуджені до 18 та 13 років позбавлення волі відповідно), разом із родичем Рустемом Ісмаіловим (засуджений до 14 років);  брати Асан та Азіз Ахтемові та інші.

За оцінками правозахисних організацій, без батьківського піклування зростають понад 200 дітей незаконно утримуваних громадян України. Деякі з них ніколи не бачили своїх батьків, бо народилися вже після їх незаконних арештів. На тлі стресу та моральних страждань у багатьох дітей розвинулися тяжкі хвороби.

Російською окупаційною адміністрацією здійснюється переслідування за українську символіку чи використання української мови. Найбільш резонансними справами у цьому зв’язку стало ув’язнення Володимира Балуха та Олега Приходька – вони були засуджені за свою проукраїнську позицію до 5 років позбавлення волі. У вересні 2019 року В.Балуха звільнили. О.Приходько з 10 жовтня 2019 року перебуває за гратами. З липня 2021 року його утримують у в’язниці для небезпечних злочинців – Владимирський централ.

РФ також практикує відкриття нових кримінальних проваджень проти українських громадян, які уже відбувають покарання за політично-вмотивованими справами. Так, 27 квітня 2022 року суд у Ростові-на-Дону оголосив новий вирок одному з фігурантів т.зв. «справи кримських диверсантів» Дмитру Штиблікову – 19 років і 6 місяців позбавлення свободи за т.зв.«державну зраду». На початку листопада 2021 року він міг вийти на свободу, так як термін незаконного відбування покарання у РФ завершився. Але цього не сталося, оскільки у цей час Дмитро Штибліков уже перебував під слідством у новій кримінальній справі.

В умовах пандемії COVID-19 становище політичних в’язнів було особливо вразливим - вони були позбавлені доступу до нормального медичного догляду, а скарги на серйозне погіршення стану здоров’я та явні симптоми COVID-19 ігнорувалися. Російська окупаційна адміністрація не забезпечувала необхідного лікування затриманих.

За відсутності контролю з боку правозахисних організацій адміністрації російських в’язниць здійснюють психологічний та фізичний тиск на затриманих (Валентин Вигівський, Теймур Абдуллаєв, Олег Приходько, Наріман Джелял, Ірина Данилович та інші).

Незаконне переміщення захищених міжнародними конвенціями осіб з ТОТ АР Крим на територію РФ

З огляду на те, що відповідно до російського законодавства, майже всі т.зв. «терористичні справи» розглядаються в «Південному окружному військовому суді» (м.Ростов-на-Дону), ще на етапі судового слідства утримуваних осіб етапують з Криму в РФ для розгляду справ по суті, часто кримчан вже не повертають і вони перебувають там до моменту винесення вироків. Навіть у разі розгляду справи в Криму, після вступу «вироків» в силу, особливо в політично вмотивованих справах, осіб етапують для відбування покарання в російські колонії. При цьому їх намагаються вивезти якомога далі, щоб розірвати зв’язки активістів із сім’ями, збільшити психологічний тиск як на утримуваних, так і на членів їхніх сімей. Наприклад, Олег Сенцов був вивезений в Лабитнангі, Олексій Сизонович – в Іркутськ (обидва звільнені 7 вересня 2019); Емір-Усеїн Куку, Руслан Зейтулаєв, брати Теймур та Узеїр Абдуллаєви – в Салават, Республіка Башкортостан. Таке поводження з громадянами України – їхнє незаконне переміщення з Криму – є військовим злочином відповідно до норм міжнародного права.

Насильницькі зникнення

Росія не проводить ефективного розслідування випадків насильницьких зникнень та зниклих безвісти. Протягом 2014-2021 років в Криму жертвами насильницьких зникнень стали 44 особи. Шістьох з них було знайдено мертвими, доля 15 людей досі залишається невідомою.

Порушення права на освіту рідною мовою

Росія позбавляє етнічних українців та кримських татар права на освіту рідною мовою. Особливо яскравими є цифри щодо навчання українською мовою. З 2013 до 2021 року кількість учнів, які навчалися українською мовою, зменшилася у 63 рази – з 13 589 до 214, що складає 0,1% школярів. Дошкільна освіта українською мовою в тимчасово окупованому Криму взагалі відсутня.

Кримськотатарською мовою зараз навчаються близько 6700 учнів з понад 200 тисяч, або лише 3% школярів.

Українська мова декларативно зберігає статус державної в тимчасово окупованому Криму поряд з російською та кримськотатарською на підставі т.зв. «Конституції Республіки Крим». Хоча цей документ формально декларує забезпечення рівноправного використання російської, кримськотатарської та української мов, але на практиці з 2014 року триває процес тотального витіснення української мови з публічного простору, культури та освіти. 7 березня 2014 року у м. Севастополі було заборонено використання української мови в офіційному діловодстві. Починаючи з 2014/2015 навчального року загальноосвітні навчальні заклади, розташовані на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, переведені на російські стандарти навчання, які суттєво відрізняються від українських і не передбачають обов’язкового вивчення української мови.

Навчання в закладах вищої освіти в Криму здійснюється виключно російською мовою. У вересні 2014 року в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського в Сімферополі ліквідували факультет української філології шляхом перетворення у кафедру. Згодом Університет був ліквідований російською окупаційною адміністрацією і об'єднаний в т.зв. «Кримський федеральний університет». З 1 лютого 2016 року Таврійський національний університеті ім. В.І.Вернадського відновив свою роботу в Києві.

Обмеження функціонування української мови та витіснення її з усіх сфер публічного життя ставить за мету інтеграцію мешканців тимчасово окупованих територій у російський мовно-культурний простір. Російська окупаційна адміністрація розглядає українську мову як один із невід'ємних атрибутів української державності і намагається максимально звузити сфери її застосування, щоб унеможливити процес реінтеграції населення окупованих територій.

У 2017 році Україна подала позов проти РФ до Міжнародного суду ООН, зокрема на підставі Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації стосовно дій Росії в тимчасово окупованому Криму та місті Севастополь.

У своєму рішенні 8 листопада 2019 року Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію у справі Україна проти Росії та зобов’язав Росію забезпечити українцям Криму право навчатися українською мовою. Суд, зокрема взяв до уваги Звіт ООН від 2016 року щодо прав людини в Україні, у якому констатується тиск на учнів і вчителів українських шкіл з метою припинити навчання українською мовою та визнав, що утиски української освіти на окупованому півострові порушують вимоги конвенції про протидію расовій дискримінації.

Порушення свободи віросповідання

Росія проводить системну політику витіснення усіх релігійних громад, непідконтрольних Москві: Православної церкви України (ПЦУ), Свідків Єгови та мусульманських общин.

З 2014 року функціонування релігійних організацій в тимчасово окупованому Криму стало неможливим без засвідчення керівництвом таких організацій підтримки російській окупаційній адміністрації. Зафіксовані непоодинокі випадки вбивств і викрадень священнослужителів окупаційними військами. Згідно з офіційними даними, до тимчасової окупації на Кримському півострові діяли щонайменше 2220 релігійних організацій, які представляли щонайменше 43 деномінації. Натомість, станом на кінець 2020 року РФ повідомила про 907 релігійних організацій, які представляють близько 20 деномінацій. Таким чином, як кількість релігійних організацій, так і кількість деномінацій, які вони представляють, зменшилася більш як вдвічі.

Найбільших переслідувань з релігійних організацій зазнає ПЦУ в Криму, що є елементом політики викорінення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях та складовою політики витіснення незгодних із окупацією.

З Криму надходять повідомлення про неможливість вільних проповідей у мечетях, текст яких має бути погоджений централізовано. Станом на початок 2014 року Кримська єпархія Православної Церкви України налічувала у своєму складі 45 парафій, якими опікувалися 14 священнослужителів, тоді як на початку 2022 року у складі Кримської єпархії ПЦУ лишилося усього 7 парафій та 4 священнослужителів. Тривожною тенденцією 2020 – 2022 років на тимчасово окупованих територіях АР Крим та м. Севастополь стало притягнення до відповідальності за звинуваченнями у «незаконній місіонерській діяльності». В Україні релігійні спільноти вільно здійснюють проповідницьку діяльність. Натомість, російська окупаційна адміністрація відкрила низку адміністративних проваджень за ст. 5.26 КпАП РФ (порушення законодавства про свободу совісті, свободу віросповідання та релігійні об’єднання) проти вірян і представників духівництва, які сповідують християнство, іслам та іудаїзм.

Системному переслідування і гонінням піддаються віруючі мусульмани і мусульманські громади, які не перебувають в організаційній єдності з підконтрольним російським окупантам так званим «Духовним управлінням мусульман Республіки Крим та м. Севастополь».

Незаконно поширивши своє законодавство на територію тимчасово окупованої  Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Росія заборонила діяльність релігійної організації «Свідки Єгови» як екстремістської. При цьому, релігійна організація вільно здійснює свою діяльність в Україні та багатьох інших країнах світу і немає жодних обґрунтованих підстав вважати їх екстремістською організацією. На кінець січня 2022 року в Криму позбавили свободи 5 осіб, які належать до «Свідків Єгови». Обмежені права на вільне пересування ще 9 осіб: 7 з них перебувають під домашнім арештом, 2 - під підпискою про невиїзд.

Порушення свободи слова 

Від початку тимчасової окупації правозахисники зафіксували понад 300 порушень прав журналістів. Масштабний процес згортання свободи слова на півострові проводять, зокрема, за допомогою законодавства РФ про протидію екстремістській діяльності, притягнення до кримінальної відповідальності за заклики до сепаратизму, адміністративних переслідувань журналістів, свавільних затримань, фізичних нападів, погроз, ліквідації незалежних ЗМІ, блокування альтернативних джерел інформації.

До початку тимчасової окупації в Криму було зареєстровано 3 000 ЗМІ, з яких лише 232 змогли подолати процедуру перереєстрації відповідно до російського законодавства. При цьому усі 12 незалежних кримськотатарських ЗМІ змушені були покинути Кримський півострів через переслідування.

Витіснивши незалежні ЗМІ з Криму, Росія взялася за незаконне переслідування активістів, які поширюють інформацію про реальний стан справ на півострові. Результатом переслідувань стало перебування за гратами 10 громадянських журналістів, а ще один утримується під домашнім арештом.

У травні 2022 року Генпрокуратура РФ визнала НУО «Кримська правозахисна група», організацією, діяльність якої несе загрозу безпеці і конституційному ладу РФ, а тому вона є небажаною на території Росії.

Каральна психіатрія 

Практично кожен політичний в’язень в Криму проходить через примусову психіатричну експертизу, що триває місяць.

14 жовтня 2020 року окупаційна адміністрація призначила примусову стаціонарну психіатричну експертизу для Олександра Сізікова, який має інвалідність за зором (повна сліпота) та переслідується російською окупаційною адміністрацією за політичними мотивами. Таку ж практику застосували до Наріма Джеляла у жовтні 2021 року.

Заборона Меджлісу 

Заборона діяльності Меджлісу та систематичні переслідування кримськотатарських структур, релігійних і культурних організацій та ЗМІ, фактично, зруйнували всю систему національних інституцій кримських татар на території тимчасово окупованого Криму.

Ці дії Росії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права і прав людини, проявом расової дискримінації. Вони є елементом масштабної кампанії залякувань і переслідувань незгодних з окупацією Автономною Республікою Крим та м. Севастополь.

Згадані кроки російської окупаційної адміністрації стали частиною цілої кампанії з дискредитації кримських татар з метою показати їх потенційно небезпечною групою, схильною до екстремістських дій, а кримськотатарські представницькі органи – кримінальними спільнотами, які нібито намагаються дестабілізувати ситуацію на півострові. Це зроблено, щоб зруйнувати систему національних інституцій кримських татар та поставити їх національних лідерів, включно з 2,5 тис. членами національного та місцевих меджлісів, поза законом.

Заборона діяльності Меджлісу у квітні 2016 року «узаконила» утиски громадянських, політичних та культурних прав кримських татар.

Російська окупаційна адміністрація постійно фабрикує групові політично мотивовані кримінальні справи для представлення Меджлісу як нібито екстремістською організацією. Переслідування членів національних інститутів кримських татар відбуваються на підставі надуманих причин, зокрема, переховування екстремістів, диверсійна діяльність, вимагання, зберігання наркотиків і зброї тощо. За період окупації сотні осіб зазнали переслідування за участь у відзначенні Дня кримськотатарського прапора та роковин депортації кримськотатарського народу. Розповсюджені випадки порушення прав членів Меджлісу на свободу слова та зібрань, передбачені і міжнародними інструментами забезпечення прав людини.

Заборона діяльності Меджлісу в сукупності з масовим переслідуванням політичних лідерів, активістів, правозахисників, журналістів, адвокатів та інших представників кримськотатарського народу є відкритим проявом расової дискримінації.

Україна ініціювала справу проти РФ у Міжнародному Суді ООН у 2017 році та направила запит до МС ООН з проханням вжити відповідних тимчасових заходів. 19 квітня 2017 року своїм наказом МС ООН серед іншого зобов’язав Росію «утриматись від вжиття чи підтримання обмежень відносно можливості кримських татар зберегти власні представницькі інституції, включаючи Меджліс». Росія свідомо ігнорує цей припис Наказу МС ООН вже протягом більше 5 років.

Мілітаризація півострова

З часу тимчасової окупації Криму Росією розпочався процес мілітаризації півострова та регіону Чорного і Азовського морів. Крим поступово перетворився на мілітаризований плацдарм агресії проти України та військового втручання у конфлікти в Сирії і Лівії.

Мілітаризація Криму справила негативний вплив на безпекову ситуацію у Чорному морі та в Середземномор’ї.

Після 2014 року на території Криму було розгорнуто надмірну кількість систем озброєння, включно з кораблями й літаками, здатними нести ядерні заряди, а також живої сили, кількість якої сягала у 2021 р. 41 тис. осіб (порівняно з 12,5 тис. у 2014 р.).

Занепокоєння такою ситуацією неодноразово висловлювала Генеральна асамблея ООН, яка з 2018 року ухвалює щорічні резолюції «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів».

Як сторона Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і як неядерна держава, Україна привертає увагу міжнародного співтовариства до можливості розміщення Росією в Криму такої зброї та її носіїв.

Незаконне будівництво мосту через Керченську протоку суттєво підвищило рівень загроз в регіоні, оскільки це надало нові інфраструктурні можливості для подальшої мілітаризації Кримського півострова.

Починаючи з 24 лютого 2022 року Росія використовує територію Кримського півострова як плацдарм для повномасштабного воєнного вторгнення в південні райони України.

Росія також систематично перешкоджає свободі торговельного судноплавства Азовським морем і Керченською протокою, що справляє негативний вплив на економічний і соціальний розвиток прибережних районів України, а також на стан світової продовольчої безпеки.

 

Порушення норм міжнародного гуманітарного права

Зміна демографії окупованого Криму

З перших днів тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя Росія проводить системну і масштабну політику, спрямовану на зміну демографічного складу населення окупованої території. З однієї сторони, шляхом системних політичних репресій проти опонентів окупації, в першу чергу етнічних українців і кримських татар. Росія витісняє з тимчасово окупованої території всіх, хто потенційно міг би чинити спротив. Територію окупованого Криму покинули близько 64.000 осіб (за інформацією станом на грудень 2021 року).

З іншої сторони, РФ здійснює активну колонізацію півострова. За час окупації Російська Федерація перемістила зі своєї території до тимчасово окупованого Криму за різним оцінками, у т.ч. російськими, понад 1 мільйон власних громадян.

Примусова паспортизація 

Після спроби анексії Криму російська окупаційна адміністрація в примусовому порядку провела російську паспортизацію населення півострова. У разі відмови громадян від отримання російських паспортів, штучно обмежувалися їхні права на медичний захист, соціальну і пенсійну допомогу, роботу тощо. Громадяни України вимушені були отримувати російські паспорти для того, щоб залишитися власниками своїх осель, майна, бізнесу на тимчасово окупованому півострові.

Деяким кримчанам російське громадянство було нав’язане навіть без їхньої формальної згоди. У цьому зв’язку українські консули довгий час не мали доступу до Олега Сенцова та Олександра Кольченка (в процесі обміну повернулися в Україну), оскільки Росія примусово видала їм російські паспорти вже після їхнього ув’язнення.

Незаконна експропріація власності України і її громадян в Криму

Після незаконного приєднання території АР Крим та міста Севастополь Уряд РФ запровадив широкомасштабну експропріацію та націоналізацію державної власності, яка перебувала у віданні органів державної влади України та органів місцевого самоврядування. У більшості випадків незаконна націоналізація державного майна України на території АР Крим проводилася шляхом прийняття постанов т.зв. “Державної ради Республіки Крим” та розпоряджень т.зв. “Ради міністрів Республіки Крим”. Зокрема, в період з 17 березня по 3 вересня 2014 року т.зв. “ДР РК” прийняла 15 постанов, на підставі яких було експропрійовано майно Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства освіти і науки України, майно багатьох державних підприємств таких як “Адміністрація морських портів України”, ПАТ “Національна акціонерна компанія “Надра України”, майно державних служб та інспекцій України, майно підприємств, установ та організацій агропромислового комплексу тощо.

Крім того, протягом 2014 року власність найбільших підприємств та фінансових установ, які діяли на території півострова, також була націоналізована. Так, в результаті прийняття 28 постанов т.зв. “парламенту Республіки Крим” були націоналізовані, зокрема, ПАТ “Акціонерна компанія “Кримавтотранс”, Кримські філії ПАТ “Укртелеком”, ПрАТ “Київстар”, ПрАТ “Східно-Кримська енергетична компанія”, ПАТ “Крименерго”, ПАТ “Керчгаз”, приватне підприємство “Укргазпром»”, ПАТ “КБ Приватбанк” тощо. Націоналізація проводилася без надання власникам будь-яких гарантій, в тому числі компенсацій, і фактично представляла собою експропріацію приватної власності. Жодне із рішень про націоналізацію не було обґрунтоване військовою необхідністю.

Для прикладу, у грудні 2020 року Національне виробничо-аграрне об'єднання «Масандра», що перебуває у державній власності України, було незаконно придбано дочірньою компанією банку "Росія" "Південний проєкт" за 5,327 млрд рублів (73 млн доларів). Одним із засновників банку та найбільшим акціонером є друг та соратник президента РФ Володимира Путіна Юрій Ковальчук.

Експропріація торкнулася і приватної власності фізичних та юридичних осіб. Протягом 2014 - 2017 років на території АР Крим та міста Севастополя були вилучені щонайменше 3800 земельних ділянок у зв’язку з тим, що окупаційна адміністрація переглянула рішення органів державної влади України про надання їх у власність, в т.ч. під приводом побудови на них інфраструктурних об’єктів російською окупаційною адміністрацією. Прикладом такої політики став Указ Президента РФ від 20.03.2020 № 201, яким було включено майже всю територію окупованого півострову до «переліку прикордонних територій, на яких іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи не можуть мати на праві власності земельні ділянки, затвердженого Указом Президента РФ від 9 січня 2011 р. № 26».

З метою захисту права власності на нерухоме майно українських громадян на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь МЗС діє у відповідності до Директив делегації Уряду України для участі у розв’язанні спорів щодо тлумачення та застосування Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій, затверджених розпорядженням КМУ «Про делегацію Уряду України для участі у розв’язанні спорів щодо тлумачення та застосування Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій» від 29 лютого 2016 р. № 126-р.

За наявною інформацією, низка фізичних та юридичних осіб України вже скористалася механізмом вирішення спорів, передбаченим вищезгаданою Угодою. Серед них ПАТ «Приватбанк», компанія «Фінілон», ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Стабіл», ТОВ «Everest Estate», ТОВ «Аеропорт Бельбек», громадянин України Ігор Коломойський, АТ Ощадбанк, НАК «Нафтогаз України» та шість його дочірніх компаній ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», ПАТ «Укртрансгаз», ДК «Лікво», ПАТ «Укргазвидобування», ПАТ «Укртранснафта» та ДК «Газ України», АТ ДТЕК Крименерго, НАК "Укренерго", Адміністрація морських портів, ДП «НАЕК «Енергоатом» та інші.

Призов до Збройних сил РФ

Російська окупаційна адміністрація почала впроваджувати практику здійснення призову населення Кримського півострова до лав ЗС РФ з весни 2015 року. Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права станом на кінець 2021 року було призвано на службу у ЗС РФ понад 34 тис українських громадян – мешканців Криму.

Росія також поширила на територію тимчасово окупованого Кримського півострова дію свого законодавства, яке встановлює кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу. З 1 квітня по 15 липня 2022 року РФ провела свою 15-ту незаконну призовну кампанію в Криму. Крім того, мешканці Криму залучаються до російських збройних формувань для ведення воєнних дій проти України.

Мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх

Особливе занепокоєння викликає всебічна мілітаризація освіти та пропаганда війни серед неповнолітніх. Цей процес охоплює орієнтовно понад 200 000 дітей, що майже дорівнює загальній кількості дітей шкільного віку на півострові. У квітні 2020 року російська окупаційна адміністрація ухвалила нову п’ятирічну програму, спрямовану, серед іншого, на підготовку дітей до служби в ЗС РФ та пропаганду такої служби, обсягом у понад 23 млн доларів США.

Після 24 лютого 2022 року мілітаризація молоді в Криму посилилася. Розпочато стрімке розширення мережі осередків руху «Юнармія» на території тимчасово окупованого Криму. Продовжується агітація молоді для служби у силових структурах РФ.

 

Екологія 

Унікальний заповідний природний фонд півострова впродовж шести років брутально та методично знищується державою-окупантом.

Агресивна мілітаризація півострова, перетворення його на суцільну військову базу начинену усіма можливими видами озброєнь, включаючи ядерні та заборонені міжнародними конвенціями – хімічні, є джерелом постійної екологічної загрози не тільки для півострова, але й для усього Чорноморського басейну. Використання заповідних територій для проведення військових навчань з бойовими стрільбами є поширеним явищем в умовах тимчасової окупації півострова Російською Федерацією.

Екологи відзначають непоправну шкоду завдану екології акваторій Азовського та Чорного морів внаслідок аврального будівництва мостового переходу через Керченську протоку та федеральної траси «Таврида». Наслідками є зміління акваторії в місцях знаходження несучих конструкцій.

Також незаконний видобуток ресурсів поступово призводить до незворотних порушень екосистеми – вимирає флора і фауна.

Зоозахисники Криму зафіксували з початку 2022 року 282 викиди дельфінів на берег, з них 41 тварину знайдено ще живими. Зафіксована також масова загибель червонокнижних прісноводних крабів із сімейства Potamidae після варварського розчищення у 2021 році гірських річок Криму у верхів'ї течії Бельбека. Найбільш численна популяція цих ракоподібних раніше спостерігалася у районі впадання річки Коккозки.

Окрім цього російська окупаційна адміністрація здійснює видобування токсичного піску для будівництва траси «Таврида» поблизу м. Керч у Верхньо-Чурбашському та Нижньо-Чурбашському хвостосховищах.

Під приводом перегляду статусу заповідників відбувається скорочення їхніх площ, а на виведених територіях миттєво починається активна забудова.

З 48 найцінніших об’єктів природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення на Кримському півострові, 40 були понижені в статусі до регіонального значення. Це робить їх надзвичайно вразливими перед зловживаннями, оскільки уможливлює реалізацію на них промислових і рекреаційних проектів.

Загальна площа заповідних територій, які зазнали руйнації, складає 153 га, а понад 110 000 га лісів постраждали від діяльності окупаційної влади в Криму.

Російська окупаційна адміністрація надмірно використовує воду для розбудови військової інфраструктури на півострові, що призводить до її зникнення з горизонтів та мінералізації. У зв’язку з цим, цивільне населення страждає від нестачі прісної води.

У зв’язку з військовою агресією РФ проти України, окупацією адміністративних, господарських та інших об’єктів Північно-Кримського каналу, а також руйнуванням окупантами гідротехнічної споруди, яка регулювала водопостачання з Каховського водосховища нижнього басейну річки Дніпро до Автономної Республіки Крим, у порушення вимог законодавства України, РФ з 27 лютого 2022 року здійснює самовільне використання водних ресурсів, які є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Це завдає суттєвих збитків для галузей економіки та створює загрозу для нормального забезпечення питних потреб населення, господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб України. За інформацією Державної екологічної інспекції України, сума збитків, завданих державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів Каховського водосховища, складає близько 33 млн. грн. на добу.

 

Історична спадщина

Російська окупаційна адміністрація здійснює незаконну діяльність стосовно матеріальної культурної спадщини тимчасово окупованого Криму, зокрема переміщує культурні цінності з півострова на материкову Росію та здійснює розкопки по всій території Криму. Окрім цього, здійснюються підводні археологічні розкопки біля міста Судак та в Керченській протоці.

Відбувається руйнування музейних об’єктів, зокрема Ханського палацу в Бахчисараї. З метою отримання інструментів для захисту згаданих об’єктів, Україна приєдналась до Другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року.

Одне з найважливіших положень цього документа, яке Російська Федерація порушує на постійній основі, — стаття 9, що стосується захисту культурних цінностей на окупованій території. Згідно з нею, сторона, яка окупувала цілком або частково територію іншої сторони, не може здійснювати: а) будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконну передачу права власності на культурну цінність; б) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки цього не потребує охорона, облік чи збереження культурної цінності; в) будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховування або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру.

Україна ініціювала новий міжнародний координаційно-консультативний формат – Міжнародну Кримську платформу – як елемент стратегічного бачення деокупації Криму, а також з метою консолідації міжнародної уваги та ресурсів на кримському треку і синергії відповідних зусиль на міжурядовому, міжпарламентському та експертному рівнях.

Зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на деокупацію Криму, покликані сприяти відновленню поваги до усталених норм і принципів міжнародного права, а також невизнанню будь-яких спроб змінити міжнародно визнані кордони через застосування сили.

Офіційно діяльність Міжнародної Кримської Платформи започатковано на її установчому Саміті в Києві 23 серпня 2021 року, участь в якому взяли 47 (разом з Україною) держав та міжнародних організацій.

Учасники установчого Саміту Міжнародної Кримської платформи:

Австралія

Іспанія

Норвегія

Франція

Австрія

Італія

Північна Македонія

Хорватія

Албанія

Канада

Польща

Чехія

Бельгія

Кіпр

Португалія

Чорногорія

Болгарія

Латвія

Румунія

Швейцарія

Велика Британія

Литва

Словаччина

Швеція

Греція

Люксембург

Словенія

Японія

Грузія

Мальта

США

ГУАМ

Данія

Молдова

Туреччина

ЄС

Естонія

Нідерланди

Угорщина

НАТО

Ірландія

Німеччина

Україна

Рада Європи

Ісландія

Нова Зеландія

Фінляндія

 

 

Під час Саміту учасники ухвалили Спільну декларацію, у якій відзначили, що Платформа створена для мирного припинення тимчасової окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і для відновлення контролю України над цією територією у повній відповідності до міжнародного права.

У лютому 2022 року до кола учасників Міжнародної Кримської платформи приєднався Ліхтенштейн.

На шляху до досягнення кінцевої мети – деокупації Криму – діяльність Міжнародної Кримської платформи буде зосереджена на п’яти пріоритетних напрямках:

  1. консолідація політики невизнання спроби анексії Криму Російською Федерацією
  2. посилення ефективності санкцій проти Російської Федерації
  3. забезпечення регіональної безпеки та захист свободи судноплавства
  4. захист прав людини та міжнародного гуманітарного права
  5. подолання негативного впливу тимчасової окупації Криму на економіку та навколишнє середовище.

 

З метою оперативного обміну інформацією щодо ситуації в тимчасово окупованому Криму в рамках Платформи функціонує відповідна мережа контактних осіб.

Платформа вже працює на рівні глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та експертів.

Також буде започаткований парламентський вимір діяльності МКП, який покликаний просувати цілі Кримської платформи в рамках парламентських асамблей міжнародних організацій (таких як ПА ОБСЄ, ПАРЄ, ПА НАТО) та через наявні двосторонні парламентські «групи дружби. Вже зараз важливу роль на парламентському треку відіграє Міжфракційне об’єднання «Кримська платформа», створене у Верховній Раді України в грудні 2020 року. Групи підтримки Кримської платформи створені також  в парламентах Литви і Латвії, а також в ПА НАТО.

Міжнародна експертна мережа Кримської платформи об’єднує українських та іноземних експертів з аналітичних установ та неурядових організацій, які надаватимуть інформаційно-аналітичну та комунікаційну підтримку діяльності платформи. В рамках Експертної мережі діє 7 робочих груп: «Політика невизнання та санкції»; «Права людини та міжнародне гуманітарне право»; «Безпековий трек»; «Економіка та екологія»; «Культурна спадщина Криму»; «Гуманітарна політика»; «Відновлення прав корінних народів як інструмент деокупації Криму».

В умовах повномасштабного вторгнення Росії на територію України учасники Міжнародної Кримської платформи висловили свою повну підтримку нашій державі і вже у перші дні – 26 лютого 2022 року схвалили Спільну заяву, в якій зокрема засудили неспровоковане вторгнення збройних сил РФ та причетність до цієї агресії Білорусі. Вони також наголосили, що Росія буде притягнута до відповідальності за цей акт агресії.

МЗС проводить активну комунікацію з учасниками Міжнародної Кримської платформи з питань, пов’язаних з повномасштабним вторгнення Росії на територію України та її наслідків, актуальної ситуації в тимчасово окупованому Криму, а також розвитку співпраці в рамках Платформи у всіх пріоритетних напрямах.

Протягом восьми років з початку окупації Криму Росією Україні вдалося досягти значних успіхів у консолідації міжнародної політики невизнання спроби анексії півострова. 

Міжнародні організації, до компетенції яких входять питання глобальної і регіональної безпеки, у т.ч. ООН, ЄС, НАТО, РЄ, ЮНЕСКО, ухвалили базові політичні рішення щодо підтримки територіальної цілісності України, засудження тимчасової окупації Криму і невизнання спроби його анексії.

У рамках ООН сформована міжнародна коаліція держав, які активно підтримують Україну в питанні Криму, про що свідчать щорічні резолюції ГА ООН із засудженням порушень основоположних прав людини в окупованому Криму та мілітаризації півострова.

Ключові міжнародні партнери України, у т.ч. ЄС, США, Канада, Австралія, Японія, прийняли кримські пакети персональних і секторальних санкцій проти РФ та представників російської окупаційної адміністрації Криму, що забезпечує суттєвий політичний і економічний тиск на державу-окупанта та ускладнює функціювання окупаційного режиму на півострові.

Розпочато активну роботу з міжнародними судовими інстанціями, зокрема Міжнародним судом ООН, ЄСПЛ, Міжнародним кримінальним судом, Міжнародним трибуналом з морського права, які на сьогодні демонструють послідовну підтримку позиції України у кримському питанні.

ООН

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію A/RES/68/262 «Територіальна цілісність України», якою підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, наголосила на нелегітимності т.зв. «загальнокримського референдуму», який 16 березня 2014 року організувала російська окупаційна адміністрація. Більш того, у пункті 6 цього документа Асамблея закликала держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-яку зміну статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та утримуватись від будь-яких дій чи кроків, що можуть тлумачитись як визнання такого зміненого статусу. Таким чином, ГА ООН запровадила «політику невизнання» стосовно окупованих РФ Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Заклик не визнавати спробу анексії Російською Федерацією Криму, засудження невиконання Росією своїх міжнародних зобов’язань як держави-окупанта, зокрема системних порушень основоположних прав і свобод людини та мілітаризації півострова, послідовно підтверджувався і в наступних резолюціях ГА ООН: «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)» (A/RES/71/205 від 19.12.2016, A/RES/72/190 від 19.12.2017, A/RES/73/263 від 22.12.2018, A/RES/74/168 від 18.12.2019, A/RES/75/192 від 16.12.2020; A/RES/76/179 від 16.12.2021; «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів» (A/RES/73/194 від 17.12.2018, A/RES/74/17 від 09.12.2019, A/RES/75/29 від 9.12.2020, A/RES/76/70 від 09.12.2021.

Слід відзначити також резолюцію 11-ї Надзвичайної спеціальної сесії ГА ООН A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 «Агресія проти України», яка у черговий раз підтверджує суверенітет та територіальну цілісність України.

Також, починаючи з 2018 року, з ініціативи України Генеральна Асамблея ООН щороку ухвалює рішення про збереження на порядку денному своїх сесій (73-76) пункту «Ситуація на тимчасово окупованих територіях України», що дозволяє щороку (як правило у лютому) проводити повноцінні дебати з усього комплексу російської агресії проти України в Генеральній Асамблеї ООН.

Не менш важливими у контексті захисту прав людини в окупованому Криму є доповіді Генерального секретаря ООН (A/74/276 – серпень 2019 року, A/HRC/44/21 – червень 2020 року, A/75/334 – вересень 2020 року, A/HRC/47/58 травень 2021 року та A/76/260 від 31 серпня 2021 року) під назвою "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна", де задокументовано численні факти масових порушень прав людини на окупованих територіях.

Також щороку з 2014 року наші партнери в Раді Безпеки ООН організовують неформальне засідання РБ ООН високого рівня за формулою Арріа щодо ситуації на тимчасово окупованому Кримському півострові.

У березні 2014 року Європейський Союз проголосив політику невизнання спроби анексії Криму та запровадив проти РФ низку пов’язаних з цим санкційних режимів. Політика невизнання знайшла своє відображення у багатьох документах ЄС, найважливішими з яких стали висновки Європейської Ради від 21 березня 2014 року, від 20 березня 2015 року та від 14 грудня 2018 року.

ЄС обмежив контакти високого рівня і співпрацю  з РФ: скасовано регулярні саміти ЄС-РФ, які раніше проводилися двічі на рік; ЄІБ та ЄБРР призупинили фінансування нових проектів в Росії; призупинено програми двосторонньої та регіональної співпраці. Зокрема йдеться про програми  «Креативна Європа» – (програма ЄС з підтримки культурного і креативного секторів), «Горизонт 2020» (програма ЄС у сфері дослідження та інновацій), а також  «Еразмус+» (програма ЄС з освіти, виховання, молоді та спорту). Європейська Комісія та країни-члени ЄС призупинили усі проєкти у Криму, за винятком мало-масштабних проєктів та обмінів, метою яких є поліпшення міжособистісних комунікацій.

Консульства і посольства країн-членів ЄС в Україні та РФ дотримуються вказівок ЄС щодо подання запитів на отримання Шенгенських віз мешканцями АР Криму і міста Севастополь. Згідно із вказівками від травня 2014 року, жителі Криму і Севастополя мають отримувати візи у консульствах країн Шенгену, розташованих в Україні.

Нарешті, політика невизнання стосується і угод між ЄС та РФ. ЄС офіційно сповістив РФ, що вважає двосторонні угоди діючими лише на території РФ, яка визнана міжнародною спільнотою.

З 2014 року ЄС у своїх рішеннях і деклараціях неодноразово підтверджував підтримку територіальної цілісності України, засуджував агресію РФ, підтверджував рішучість дотримуватися політики невизнання спроби анексії Криму аж до його окупації. Зверталася увага на незаконність проведення виборів та призовів до ЗС РФ на тимчасово окупованій території, наголошувалося на неприйнятності порушення окупаційною адміністрацією прав і свобод людини і норм міжнародного гуманітарного права в Криму, мілітаризації Криму і прилеглих морських акваторій, незаконного будівництва Керченського мосту без згоди України, перешкоджання свободі судноплавства, штучних демографічних змін півострову шляхом переселення людей с території РФ тощо.

Активну проукраїнську позицію щодо збройної агресії РФ проти України та спроби анексії Криму зайняв Європейський парламент. З березня 2014 року схвалено 8 резолюцій ЄП: щодо вторгнення Росії в Україну (2014/2627(RSP) від 13 березня 2014 року;  щодо тиску Росії на країни Східного партнерства та, зокрема, дестабілізації східної України (2014/2699 (RSP) від 17 квітня 2014 року); щодо ситуації в Україні 2014/2717 (RSP) від 17 липня 2014 року; 2014/2841 (RSP) 18 вересня 2014 року; 2014/2965 (RSP) від 15 січня 2015 року); щодо ситуації з правами людини в Криму, зокрема кримських татар (2016/2556 (RSP) від 4 лютого 2016 року;  2016/2692 (RSP) від 12 травня 2016 року); щодо Росії, у тому числі ситуації із активістами по захисту навколишнього середовища та українських політичних в’язнів від 18.07.2019.

Рада ООН з прав людини 

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ), розгорнута з 15 березня 2014 року на запрошення Українського Уряду, станом на червень 2022 року підготувала:

- 32 доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо стану у галузі прав людини в Україні;

- загальну доповідь Верховного комісара ООН з прав людини;

- 7 тематичних доповідей.

Значна увага у вищезгаданих документах приділена ситуації з правами людини в АРК.

Відповідні документи розглядаються на регулярній основі Радою ООН з прав людини. Низка доповідей була представлена на засіданнях Ради Безпеки ООН.

З 2014 року Рада ООН з прав людини (РПЛ) ухвалила шість резолюцій «Співпраця та допомога Україні в галузі прав людини», в яких підтверджується територіальна цілісність України та визнається негативний вплив окупації Росією АРК на можливість реалізації населенням прав людини. Згідно з цими резолюціями, РПЛ на постійній основі проводить інтерактивний діалог щодо становища у галузі прав людини в Україні. Окрема увага приділяється ситуації в Криму.

За ініціативою України в РПЛ підготовлено та виголошено 7 спільних заяв делегацій щодо становища у галузі прав людини в Україні в контексті російської агресії та щодо ситуації з правами людини в Криму.

З 2017 року у рамках сегменту високого рівня Ради ООН з прав людини (лютий-березень) на щорічній основі проводяться паралельні заходи міністерського рівня «Стан з правами людини в Криму».

ЄС

У березні 2014 року Європейський Союз проголосив політику невизнання спроби анексії Криму та запровадив проти РФ низку пов’язаних з цим санкційних режимів. Політика невизнання знайшла своє відображення у багатьох документах ЄС, найважливішими з яких стали висновки Європейської Ради від 21 березня 2014 року, від 20 березня 2015 року та від 14 грудня 2018 року.

ЄС обмежив контакти високого рівня і співпрацю з РФ: скасовано регулярні саміти ЄС-РФ, які раніше проводилися двічі на рік; ЄІБ та ЄБРР призупинили фінансування нових проектів в Росії; призупинено програми двосторонньої та регіональної співпраці. Зокрема йдеться про програми «Креативна Європа» – (програма ЄС з підтримки культурного і креативного секторів), «Горизонт 2020» (програма ЄС у сфері дослідження та інновацій), а також «Еразмус+» (програма ЄС з освіти, виховання, молоді та спорту). Європейська Комісія та країни-члени ЄС призупинили усі проєкти у Криму, за винятком мало-масштабних проєктів та обмінів, метою яких є поліпшення міжособистісних комунікацій.

Консульства і посольства країн-членів ЄС в Україні та РФ дотримуються вказівок ЄС щодо подання запитів на отримання Шенгенських віз мешканцями АР Криму і міста Севастополь. Згідно із вказівками від травня 2014 року, мешканці Криму і Севастополя мають отримувати візи у консульствах країн Шенгену, розташованих в Україні.

Нарешті, політика невизнання стосується і угод між ЄС та РФ. ЄС офіційно сповістив РФ, що вважає двосторонні угоди діючими лише на території РФ, яка визнана міжнародною спільнотою.

З 2014 року ЄС у своїх рішеннях і деклараціях неодноразово підтверджував підтримку територіальної цілісності України, засуджував агресію РФ, підтверджував рішучість дотримуватися політики невизнання спроби анексії Криму аж до його окупації. Зверталася увага на незаконність проведення виборів та призовів до ЗС РФ на тимчасово окупованій території, наголошувалося на неприйнятності порушення окупаційною адміністрацією прав і свобод людини і норм міжнародного гуманітарного права в Криму, мілітаризації Криму і прилеглих морських акваторій, незаконного будівництва Керченського мосту без згоди України, перешкоджання свободі судноплавства, штучних демографічних змін півострову шляхом переселення людей с території РФ тощо.

Активну проукраїнську позицію щодо збройної агресії РФ проти України та спроби анексії Криму зайняв Європейський парламент. З березня 2014 року схвалено 8 резолюцій ЄП: щодо вторгнення Росії в Україну (2014/2627(RSP) від 13 березня 2014 року; щодо тиску Росії на країни Східного партнерства та, зокрема, дестабілізації східної України (2014/2699 (RSP) від 17 квітня 2014 року); щодо ситуації в Україні 2014/2717 (RSP) від 17 липня 2014 року; 2014/2841 (RSP) 18 вересня 2014 року; 2014/2965 (RSP) від 15 січня 2015 року); щодо ситуації з правами людини в Криму, зокрема кримських татар (2016/2556 (RSP) від 4 лютого 2016 року; 2016/2692 (RSP) від 12 травня 2016 року); щодо Росії, у тому числі ситуації із активістами по захисту навколишнього середовища та українських політичних в’язнів від 18.07.2019.ОБСЄ

З огляду на принцип консенсусу ОБСЄ, незважаючи на постійні обговорення ситуації з Кримом і Донбасом на засіданнях Постійної ради, окремих політичних рішень з цього приводу організація не приймала. Роль цієї організації у процесі врегулювання конфлікту на Донбасі полягала в участі в діяльності Тристоронньої контактної групи та роботі Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СMM), яка була започаткована 21 березня 2014 року на підставі запиту від уряду України до ОБСЄ і консенсусного рішення всіх 57 країн-учасниць ОБСЄ. СММ була закрита 31 березня 2022 року через блокування Росією рішення щодо продовження мандату цієї Місії.

Водночас Парламентська Асамблея ОБСЄ, в якій рішення ухвалюються без застосування правила консенсусу, що позбавляє РФ можливості одноосібно блокувати їх, неодноразово висловлювала підтримку Україні, зокрема, в резолюціях:

  • "Очевидні, грубі та не виправлені порушення Російською Федерацією Гельсінських принципів" (Баку, 2014).
  • "Відданість Гельсінським принципам у контексті міждержавних відносин у регіоні ОБСЄ" (Гельсінкі, 2015).
  • "Продовження очевидних, грубих та не виправлених порушень Російською Федерацією зобов’язань у рамках ОБСЄ і міжнародних норм (Гельсінкі, 2015).
  • "Порушення прав людини і основних свобод у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь" (Тбілісі, 2016).
  • "Відновлення суверенітету і територіальної цілісності України" (Мінськ, 2017).
  • "Триваючі порушення прав людини і основних свобод в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)" (Берлін, 2018).
  • "Мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і міста Севастополь, Україна, Чорного моря та Азовського моря" (Люксембург, 2019).
  • "Щодо дестабілізуючого нарощування військової присутності РФ поблизу України, в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна, Чорному морі та Азовському морі" (Відень, 2021).

НАТО

Від самого початку російської агресії у 2014 р. НАТО послідовно підтримує територіальну цілісність та державний суверенітет України, засуджує російську агресію проти України та окупацію частини її території російською федерацією, не визнає незаконну і нелегітимну спробу анексії Криму з боку рф.

Після незаконної спроби анексії Криму у 2014 р. НАТО допомагала у реформуванні Збройних сил і оборонних структур України, зокрема завдяки наданню обладнання і виділенню фінансової допомоги. Держави–члени Альянсу також забезпечили підготовку десятків тисяч українських військовослужбовців. Починаючи з 2016 року, допомога з боку НАТО надавалася під егідою Комплексного пакету допомоги (КПД), який включає широкий спектр ініціатив у галузі розбудови оборонних спроможностей, і трастових фондів, спрямованих на такі ключові сфери, як кіберзахист, логістика і протидія гібридній війні. Українські військові також посилювали свої спроможності, беручи участь в навчаннях та операціях НАТО.

З метою підвищення безпеки в чорноморському регіоні 4 квітня 2019 року під час заходів з нагоди 70-ї річниці створення НАТО схвалено Пакет заходів з питань безпеки Чорного моря, який, зокрема, передбачає:

  • запуск проєкту Покращеної морської ситуаційної обізнаності для України (Enhanced Maritime Situation Awareness for Ukraine);
  • підготовку військово-морських сил і берегової охорони;
  • портові візити і навчання;
  • встановлення ліній зв’язку між морським командуванням України, НАТО і держав-членів;
  • розширення обміну інформацією між Україною та НАТО.

У квітні 2020 року у ході заходів НАТО на рівні міністрів закордонних справ були ухвалені доповнення до Пакету заходів з питань безпеки Чорного моря, які викристалізували окремі важливі для нашої держави напрями вже окресленої взаємодії, зокрема у частині їх розширення та посилення.  

12 червня 2020 року за рішенням Північноатлантичної ради Україну було надано статус Партнера з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP).

НАТО рішуче засуджує жорстоку і неспровоковану війну, розв’язану Росією 24 лютого 2022 року проти України.

Держави–члени Альянсу і партнери вжили безпрецедентних заходів проти росії, включаючи суворі санкції. Завдяки цим зусиллям Росії буде дедалі складніше фінансувати війну.

У ході Мадридського Саміту, що відбувся 28-30 червня 2022 року на тлі повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну, та в якому взяв участь Президент України В. Зеленський у форматі відео-звернення, союзниками було: 

  • забезпечено перегляд Комплексного пакету допомоги (КПД) для України, що націлений на коротко-, середньо- та довгострокову підтримку України, включно з її переходом від зброї радянських часів на сучасні зразки та покращення  взаємосумісності з НАТО;
  • ухвалено надання Україні оборонної (нелетальної) та гуманітарної допомоги на підставі її запитів через Трастовий фонд НАТО у рамках КПД та через Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи.

Послідовну підтримку Україні надає й Парламентська Асамблея НАТО (ПА НАТО), яка засудила агресію РФ проти України, припинила мандат асоційованої участі делегації РФ в ПА НАТО і з 2014 року не підтримує інституційний діалог з РФ. У ході осінньої сесії ПА НАТО у жовтні 2019 року наголошено на підтримці України як стратегічного партнера. Під час весняної сесії ПА НАТО у Вільнюсі у травні 2022 року було ухвалено Декларацію на підтримку України із закликом до урядів та парламентів держав-членів Альянсу підтримати ініціативи, спрямовані на встановлення відповідальності російської федерації за скоєні нею злочини в результаті російського неспровокованої і невиправданого повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. 

Рада Європи

У 2014 та 2017 рр. КМРЄ прийняв 11 рішень «Ситуація в Україні», 3 травня 2018 року - «Ситуація в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь», а 11 травня 2021 року - рішення «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)». У них декларувалася повна підтримка територіальної цілісності України, засудження порушення Росією основоположних норм міжнародного права, норм міжнародного гуманітарного права і міжнародного права щодо прав людини на тимчасово окупованих територіях.

15 червня 2022 р. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення щодо ситуації з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна. Це рішення було ухвалене за результатами розгляду першої доповіді Генсекретаря, підготовленої на виконання ініційованого Україною у травні 2021 року рішення КМРЄ «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна». Це рішення КМРЄ містить, зокрема, положення із рішучим засудження неспровокованої та невиправданої збройної агресії РФ проти України. Росію закликають невідкладно, повністю та безумовно вивести свої військові формування та зброю з території України та конструктивно долучитися до мирних переговорів з Україною, спрямованих на відновлення її суверенітету й територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів.

Неодноразово зверталася до питань Криму і Донбасу і Парламентська Асамблея Ради Європи. Серед її ключових документів такі резолюції:

  • «Останні події в Україні: виклики функціонуванню демократичних інститутів» 1988 (2014) від 9 квітня 2014 р.
  • «Перегляд по суті попередньо затверджених повноважень російської делегації» 1990 (2014) від 10 квітня 2014 р. Делегація РФ була позбавлена: права голосу в Асамблеї, права бути представленою у керівних органах ПАРЄ, права брати участь у місіях ПАРЄ зі спостереження за виборами. Підставою для оскарження повноважень делегації РФ стали спроба анексії Криму, подальша погроза силою, втручання у внутрішні справи України.
  • «Розгляд скасування раніше затверджених повноважень делегації Російської Федерації» 2063 (2015) від 24 червня 2015 р. ПАРЄ визнала присутність російських військ на території України, констатувала вирішальну роль Росії у підтримці, зокрема озброєнні, незаконних військових формувань.
  • Резолюція 2067 (2015) та Рекомендації 2076 (2015) «Особи, зниклі безвісти під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 р., в яких констатується факт російської агресії проти України як передумови виникнення проблеми зниклих осіб.
  • «Політичні наслідки російської агресії в Україні» 2132 (2016) від 12 жовтня 2016 р. У ній Асамблея засуджує незаконні вибори в Думу РФ, проведені 18 вересня в тимчасово окупованому Криму, і вважає їх результати недійсними.
  • «Засоби правового захисту у випадках порушень прав людини на українських територіях, непідконтрольних українській владі» 2133 (2016) від 12 жовтня 2016 р. Ця Резолюція - перший міжнародний документ, який визнав Російську Федерацію стороною конфлікту та застосував у зв’язку термін «ефективний контроль».
  • «Українські громадяни, утримувані Російською Федерацією як політичні в’язні» 2231 (2018) від 28 червня 2018 р.
  • «Ескалація напруженості довкола Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» 2259 (2019) від 24 січня 2019 р. Головні вимоги Резолюції до Російської Федерації: негайно звільнити захоплених українських військових моряків; використовувати міжнародні юридичні та дипломатичні можливості для розв’язання та деескалації конфлікту; забезпечити свободу проходу через Азовське море і Керченську протоку.
  • «Порушення прав людини, вчинені проти кримських татар у Криму» 2387 (2021) від 23 червня 2021 р. 

16 березня 2022 року КМРЄ ухвалив історичне рішення про виключення Росії з Ради Європи. Це також включає вихід Росії з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), для реалізації якої було створено Європейський суд з прав людини. Разом з тим, Росія несе юридичну відповідальність за виконання рішень Європейського суду з прав людини, ухвалених до її виключення з РЄ.

ЮНЕСКО 

З початку тимчасової окупації Кримського півострова Виконавчою радою ЮНЕСКО ухвалено 13 рішень «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», які дозволили забезпечити закріплення проблематики окупованого Росією Криму у переліку першочергових питань порядку денного діяльності цього керівного органу Організації, а також сприяли запровадженню в якості основної мети в цьому контексті формування комплексного моніторингового механізму ЮНЕСКО щодо ситуації з правами людини в АРК та м. Севастополь у сферах відповідальності Організації.

За ініціативи української сторони Генеральна директорка ЮНЕСКО регулярно проводить інформаційні зустрічі з проблематики прав людини в окупованому Криму за участю широкого загалу постпредів країн-членів ЮНЕСКО, представників міжнародних та неурядових організацій-партнерів. Станом на липень 2022 року проведено 13 інформаційних зустрічей. Під час заходів представляється докладна інформація щодо порушень прав людини на півострові в сферах прав національних меншин, включно з освітою та забезпеченням культурних потреб, збереженням культурної спадщини, прав журналістів, релігійних спільнот тощо.

Санкції ЄС і США

Серед міжнародних партнерів, які надають Україні підтримку, особливе місце займає найпотужніший пакет обмежувальних заходів проти РФ, запроваджений США.

Безпосередньо у березні 2014 року указами Президента США №№ 13660, 13661 та 13662 було запроваджено санкції до фізичних та юридичних осіб Росії та України, які своїми діями призвели до порушення суверенітету та територіальної цілісності України, сприяли російській окупації та подальшій анексії Криму. У грудні 2014 року указом № 13685 була введена заборона на ведення економічної діяльності громадян США та американських компаній в Криму.

Санкційні списки США поступово розширювалися за рахунок фізичних та юридичних осіб Росії та України. У зв’язку з цим, передусім, слід відзначити низку нормативних актів США.

Так, 02.08.2017 Президент Д.Трамп підписав схвалений Конгресом Закон “Протидія супротивникам Америки через санкції” (CAATSA), який спрямований на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, а також кодифікацію та посилення санкцій проти РФ. Законом визначено політику Сполучених Штатів щодо підтримки Уряду України у відновленні суверенітету та територіальної цілісності, засудженні та протидії всім дестабілізуючим зусиллям уряду РФ в Україні у порушення її [Росії] міжнародних зобов’язань, а також не визнали незаконної анексії Криму урядом РФ чи відторгнення будь-якої частини території України з використанням військової сили.

Законом передбачається, що Президент США повинен продовжувати підтримувати єдність з європейськими та іншими ключовими партнерами з питання імплементації санкцій проти РФ.

15.03.2019 Міністерством фінансів США запроваджено додатковий пакет санкцій у відповідь на російську агресію, у т.ч. акт агресії проти українських кораблів поблизу Керченської протоки.

29.01.2020 США (у координації з ЄС та Канадою) запровадили додаткові санкції проти 8 фізичних осіб та одну російську компанію за їх протиправну діяльність у Криму.

Слід відзначити, що в оновленій «Хартії про стратегічне партнерство Україна-США», підписаній Міністром закордонних справ України Д.Кулебою та Державним секретарем США Е.Блінкеном 10 листопада 2021 року чітко зазначено, що США не визнають і ніколи не визнають спробу анексії Криму Росією, а також зафіксовано намір Вашингтона спільно з Україною притягнути Росію до відповідальності за агресію та порушення міжнародного права, включаючи захоплення та спробу анексії українського Криму.

У березні 2014 року Євросоюз уперше запровадив персональні санкції за дії, що підривають суверенітет і територіальну цілісність України. Цей санкційний список, який є спільним для Криму, Донбасу і широкомасштабної агресії РФ проти України, протягом 2014-2022 років неодноразово доповнювався. Станом на початок липня 2022 року, режим персональних санкцій ЄС поширено на близько 1200 фізичних та 98 юридичних осіб. Він полягає у замороженні активів та обмеженні права на в’їзд і пересування територією держав-членів ЄС.

У червні 2014 року з метою припинення торгівлі, туристичної та інвестиційної співпраці з окупованим Росією Кримом ЄС запровадив «кримський» пакет економічних санкцій, яким обмежив імпорт товарів, вироблених в Криму, заборонив інвестиції в інфраструктуру Криму, експорт технологій тощо. Зазначений пакет санкцій протягом останніх років також неодноразово розширювався, а дія його продовжувалася.

На сьогодні економічні санкції ЄС щодо Криму включають заборону на:

  • імпорт до ЄС продукції, виробленої в Криму чи Севастополі;
  • інвестиції в Крим та Севастополь, придбання європейськими чи зареєстрованими в ЄС компаніями нерухомості у Криму, фінансування кримських компаній чи надання їм відповідних послуг;
  • туристичні послуги в Криму чи Севастополі, зокрема входження європейських круїзних суден у всі порти Кримського півострова, за винятком надзвичайних ситуацій;
  • поставки певних товарів та технологій кримським компаніям чи для використання у секторах транспорту, телекомунікацій та енергетиці Криму, а також у секторі проведення розвідувальних робіт, видобутку й обробки нафтових, газових і мінеральних ресурсів;
  • надання технічної допомоги, посередницьких, будівельних та інженерних послуг, які мають стосунок до інфраструктури зазначених секторів.